Центр допомоги та логістики "Паляниця" продовжує рубрику "Історії війни". Це історії переселенців, які були вимушені покинути рідні домівки внаслідок агресії російської федерації. Родина Перегонових, з міста Краматорськ, Донецької області. Далі - слово Марині, матері чотирьох дітей.
Ми проживали у м. Краматорськ Донецької області. Я працювала у школі, чоловік у будівельній сфері, діти навчалися, Вадим (старший син) почав працювати онлайн,
щоб фінансово допомагати сім’ї. 2022 рік у нас почався з радісної події, 5 січня у нас народилася молодша донечка Марія. Що може бути прекрасніше великої благополучної сім'ї? Я була щаслива до того самого ранку…
24 лютого 2022 року о 4-й годині ранку – наше життя розділилось на до і після. З першим вибухом я намагалася себе заспокоїти, що це все, що завгодно, але не війна. Після другого вибуху зрозуміла, що знову на нас напала рф. У 2014 році ми вже пережили жах вибухів та перелякані очі дітей, які не розуміли, що відбувається. Ночі у бомбосховищі та найстрашніше це дзвінок близьким – коли немає мережі чи не беруть слухавку. Ми вважали, що це вже скінчилося і ніколи не повториться знов. З 24 лютого по 4 квітня були вдома, спали одягнені, кожна тривога – це ховання у ванній кімнаті або бомбосховищі і вдень, і вночі, холод і хвороби дітей після цього... Коли в новинах написали, що м. Ізюм вже в окупації, я зовсім перестала спати. Знаючи, про те, що коїться в окупованих містах мною оволодівав жах за дітей – окупації та обстрілів кожного дня... Це саме і підштовхнуло в прийнятті дуже важкого рішення, через сльози і біль, їдемо – життя дорожче за матеріальні цінності. 4 квітня 2022 року ми о п'ятій ранку з мінімальною кількістю речей і найдорожчим, що у нас є, дітьми, батьками пенсіонерами Ольга та Валерій, з сім'єю брата Андрія і невісткою Людмилою та їх дітьми Михайло 2015 р.н. та Танюша 2021 р.н., виїхали до Дніпропетровської області у невелике село до родичів.
Чоловік та брат переконавшись, що ми у безпеці повернулись до Крамоторську. У родичів прожили місяць, 15 людей у одному будинку, чотири родини. З надією, що ось-ось поїдемо додому. Але прийшло усвідомлення, що це надовго, я вирішила з дітьми переїхати до м. Кам'янське Дніпропетровської області, чудового міста, з чуйними людьми, які всіляко намагаються допомагати та підтримувати переселенців. Нам одразу надали продукти та памперси для доньки. Тут ми винаймаємо будинок, нам дуже пощастило знайти прекрасних людей, які нам дали притулок і всіляко допомагають. Діти навчаються онлайн, Марії вже 8 місяців. Щодня молимося, і віримо в ЗСУ, сподіваємось таки повернутися до рідного Краматорська.